19-річна Аліна вважає, що її довічна любов до футболу приносить у її життя не тільки задоволення та радість, але й надає можливість спілкуватися з іншими молодими людьми. Більше того, завдяки футболу її життя справді набуло значення.
Життя Аліни, однак, починалося в складних обставинах. Батька Аліни та її сестри вбили, коли дівчата були ще зовсім маленькими. Їхня мати глуха, і ніколи насправді не піклувалася про доньок. Відтак дівчата були занедбані.
Мати Аліни народилася в Молдові, а тепер мешкає в Одесі. Вона каже, що не хоче бачити своїх доньок. Аліна відповідає їй взаємністю: спогади про нехтування та зневагу з боку матері усе ще дуже болючі. Аліна розповідає, що час від часу бачиться зі своєю єдиною тіткою, яка не забувала про близнят, коли ті переживали у дитинстві важкі часи.
Мати Аліни втратила право на опіку за дітьми ще багато років тому. З самого народження Аліна та її сестра жили разом з матір’ю у гуртожитку для глухих. Коли дівчаткам виповнилося п’ять, їх забрали до дитячого будинку, де вони й залишалися, аж поки не пішли у школу-інтернат для дітей з обмеженими фізичними можливостями. Аліна розповідає, що вони потрапили туди через проблеми зі слухом.
Шлях до центру «Дорога до дому», діяльність якого підтримує ЮНІСЕФ в Одесі, був довгим. В рамках роботи з дітьми та кризовими сім’ями Центр щороку організовує літній табір, де Аліна та її сестра Оксана, ще навчаючись в інтернаті, проводили свої літні канікули. Після випуску із закладу дівчата й гадки не мали, що їм робити і куди іти. На щастя, один соціальний працівник запросив їх до центру «Дорога до дому». Аліна розповідає, що була рада перебратися туди, і що вони з сестрою швидко звикли до свого нового життя.
Перебуваючи у Центрі, який сьогодні Аліна називає своїм домом, дівчина швидко знайшла нових друзів, які поділяли її захоплення футболом та танцями. Сьогодні дівчина навчається в Одеському професійному ліцеї морського транспорту, а її сестра Оксана – в Одеському педагогічному університеті. Аліна з нетерпінням очікує на можливість розпочати самостійне життя, однак визнає, що готова до цього лише фізично, а не психологічно.
Аліна знову і знову наголошує на важливості футболу в її житті. Вона почала грати в цю гру, як тільки потрапила до інтернату. Пізніше, вона знайшла можливість показати свою пристрасть до гри. Її професіоналізм як гравця зростав під час змагань серед команд дітей з різних міст України, що відбувались за підтримки ЮНІСЕФ, і соціальні працівники не могли не помітити її таланту в цьому виді спорту.
Аліна щодня грає у футбол на майданчику неподалік від центру “Дорога до дому”. Сьогодні у свої 19 років дівчина може похвалитися неабияким футбольним досвідом. Вона брала участь у багатьох футбольних змаганнях, граючи на турнірах у Києві, Одесі та Донецьку разом з 20 іншими дітьми – гравцями її команди.
Улюблена команда Аліни на міжнародній арені – “Реал” з Мадриду, однак в Україні її серце належить київському “Динамо”.
Аліна визнає, що досі не вирішила, як розпорядитися власним життям: обрати кар’єру за своїм морським фахом, чи стати професійною футболісткою. Дівчина мріє багато подорожувати, відкривати для себе світ. Але з іншого боку, вона б хотіла продовжувати грати на професійному рівні. Хтось порадив дівчині вступити в Університет фізичного виховання і спорту. Аліна каже, що думає про це як про можливий варіант. Але одна річ не викликає жодних сумнівів: відданість футболу стала найважливішою частиною її життя, і що вона продовжуватиме грати. Навіть якщо її улюблений вид спорту залишиться лише її улюбленою розвагою.
Життя Аліни, однак, починалося в складних обставинах. Батька Аліни та її сестри вбили, коли дівчата були ще зовсім маленькими. Їхня мати глуха, і ніколи насправді не піклувалася про доньок. Відтак дівчата були занедбані.
Мати Аліни народилася в Молдові, а тепер мешкає в Одесі. Вона каже, що не хоче бачити своїх доньок. Аліна відповідає їй взаємністю: спогади про нехтування та зневагу з боку матері усе ще дуже болючі. Аліна розповідає, що час від часу бачиться зі своєю єдиною тіткою, яка не забувала про близнят, коли ті переживали у дитинстві важкі часи.
Мати Аліни втратила право на опіку за дітьми ще багато років тому. З самого народження Аліна та її сестра жили разом з матір’ю у гуртожитку для глухих. Коли дівчаткам виповнилося п’ять, їх забрали до дитячого будинку, де вони й залишалися, аж поки не пішли у школу-інтернат для дітей з обмеженими фізичними можливостями. Аліна розповідає, що вони потрапили туди через проблеми зі слухом.
Шлях до центру «Дорога до дому», діяльність якого підтримує ЮНІСЕФ в Одесі, був довгим. В рамках роботи з дітьми та кризовими сім’ями Центр щороку організовує літній табір, де Аліна та її сестра Оксана, ще навчаючись в інтернаті, проводили свої літні канікули. Після випуску із закладу дівчата й гадки не мали, що їм робити і куди іти. На щастя, один соціальний працівник запросив їх до центру «Дорога до дому». Аліна розповідає, що була рада перебратися туди, і що вони з сестрою швидко звикли до свого нового життя.
Аліна знову і знову наголошує на важливості футболу в її житті. Вона почала грати в цю гру, як тільки потрапила до інтернату. Пізніше, вона знайшла можливість показати свою пристрасть до гри. Її професіоналізм як гравця зростав під час змагань серед команд дітей з різних міст України, що відбувались за підтримки ЮНІСЕФ, і соціальні працівники не могли не помітити її таланту в цьому виді спорту.
Аліна щодня грає у футбол на майданчику неподалік від центру “Дорога до дому”. Сьогодні у свої 19 років дівчина може похвалитися неабияким футбольним досвідом. Вона брала участь у багатьох футбольних змаганнях, граючи на турнірах у Києві, Одесі та Донецьку разом з 20 іншими дітьми – гравцями її команди.
Улюблена команда Аліни на міжнародній арені – “Реал” з Мадриду, однак в Україні її серце належить київському “Динамо”.
Аліна визнає, що досі не вирішила, як розпорядитися власним життям: обрати кар’єру за своїм морським фахом, чи стати професійною футболісткою. Дівчина мріє багато подорожувати, відкривати для себе світ. Але з іншого боку, вона б хотіла продовжувати грати на професійному рівні. Хтось порадив дівчині вступити в Університет фізичного виховання і спорту. Аліна каже, що думає про це як про можливий варіант. Але одна річ не викликає жодних сумнівів: відданість футболу стала найважливішою частиною її життя, і що вона продовжуватиме грати. Навіть якщо її улюблений вид спорту залишиться лише її улюбленою розвагою.
***
У період з 2009 по 2011 роки Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) разом із партнерами реалізував програми підтримки найуразливіших дітей у Дніпропетровську, Одесі, Києві та Миколаєві. Ці проекти довели свою ефективність та ЮНІСЕФ продовжує роботи із національними партнерами в Україні, щоб посилити соціальні послуги для підтримки родин та громад. Крім того, дітям допомагають отримати необхідні знання та навички, корисні для них у майбутньому, і попередити потрапляння підлітків та дітей на вулиці країни. 
Немає коментарів:
Дописати коментар